Особиста недоторканність передбачає неприпустимість будь-якого втручання ззовні в область індивідуальної життєдіяльності особистості і включає фізичну та психічну недоторканність. Вперше це право було закріплено у державному праві Англії XVII в. у вигляді процедури "Хабеас корпус".
Недоторканність особистості принцип, згідно з яким людина не може бути довільно позбавлена волі. Стаття 9 Загальної декларації прав людини передбачає, що «ніхто не може бути підданий довільному арешту, затриманню чи вигнанню».
За кожним громадянином визнається декларація про особисту недоторканність, приватного життя, житла. Це означає, що ніхто не має права втручатися у приватне життя громадян, збирати відомості про неї без його відома, проникати в житло без згоди мешканців, позбавляти свободи без відповідного рішення держ.
Свобода та особиста недоторканність припускають неприпустимість арешту, взяття під варту та тримання під вартою особи без відповідного судового рішення. При цьому до судового рішення особа не може бути затримана на термін більше 48 годин.